Для понад 200 маленьких жителів Борівської громади новим домом став сусідній Ізюм. Попри фронтові умови, діти продовжують розвивати таланти та планувати майбутнє. Досвід сестер Низових яскраво ілюструє долю сучасного покоління українців. Вони вчаться жити під канонаду.
Дві евакуації та втрачений дім
Родина Низових залишала рідну Борову двічі через наступ ворога та посилення обстрілів. Вперше це сталося за день до окупації селища у квітні 2022 року. Вдруге Юлія та її чоловік схопили дітей і поїхали після вибуху касетного снаряда біля хати. Тепер сім’я орендує житло в Ізюмі. Від односельців Юлія дізналася, що їхній будинок наразі стоїть побитий та пошкоджений.
Кількість переселенців постійно змінюється через близькість лінії фронту. Про це повідомила Ольга Макогон, яка очолює гуманітарний відділ селищної ради. Батьки щодня обирають між безпекою та надією. Фронт зовсім поруч.
Влада Низова цьогоріч готується до випуску зі школи. Дівчина є відмінницею та мріє про кар’єру в маркетингу чи державному управлінні. Війна не зупинила її прагнення до знань. Попереду нові горизонти.
Поза навчанням Влада активно займається сучасними танцями та вокалом. Вона виступала на сцені дитячого простору «Мирне небо» вже в евакуації. Її скарбничка досягнень налічує десятки нагород міжнародного рівня. Зокрема, вона стала лауреаткою конкурсу мистецтв «Таланти весни».
Кулінарія та музика як терапія
П’ятикласниця Марія, молодша сестра, захоплюється не лише співами, а й приготуванням складних страв. Вона самостійно випікає кекси та готує торт «Мурашник» для всієї родини. Юлія Низова називає це захоплення доньки справжньою підтримкою. Маленька господиня допомагає мамі. Це дуже смачно.
Марія має багато нагород у всеукраїнських фестивалях «Дивограй» та «Кубок зими». Проте посадовиця Ольга Макогон відзначає передусім душевність дитини. Одного разу дівчинка свідомо поступилася перемогою меншій учасниці. Вона хотіла подарувати радість іншій. Це вчинок дорослої людини.
Викладачка вокалу Вікторія Білик проводить уроки з дівчатами навіть після від’їзду на Вінниччину. Зараз навчання перейшло в онлайн-режим через значну відстань. Раніше педагогиня займалася з ними вдома в Ізюмі. Це було небезпечно.
Вчителька згадує, як під час польоту снарядів прикривала Марію собою на підлозі. Після відбою вони одразу поверталися до музики. Сьогодні Вікторія навчає грі на синтезаторі через екран телефону. Дистанційно складно ставити руку. Педагогиня сумує за залишком речей у Боровій. Найбільша її втрата — залишений рояль.
Влада та Марія звикли розрізняти типи вибухів за звуком. Для підлітків у прифронтовій зоні це стало звичною нормою. Вони просто продовжують співати. Життя триває попри страх.
Ці діти стали дорослими занадто швидко через втрату шкільних коридорів та спокою. Їхні успіхи є формою опору обставинам. Вони планують майбутнє. Війна не знищила мрії.