Для кількох десятків людей зруйнований міст через річку Оскіл не став перепоною на шляху до рідних домівок. Навіть під загрозою постійних ударів евакуйовані мешканці повертаються на прифронтові території. Вони долають небезпечну переправу, щоб поратися на городах та доглядати залишених тварин. Староста Студенкського старостинського округу Сергій Кохан зазначає, що ця конструкція є справжньою ниткою життя для селян.
Про реалії Студенка та сусідніх населених пунктів посадовець повідомив журналістці видання «Слобідський край».
Наразі у Студенку налічується близько 40 жителів, у Яремівці — орієнтовно 30, а в Пасіці самотньо мешкає одна людина. Офіційна евакуація з цих місць триває вже пів року.
Заклики покидати небезпечну зону лунали задовго до того, як ворог знищив логістичні вузли. Коли місцева інфраструктура ще функціонувала, громадянам активно надавали транспорт та шукали прихисток. Військові заздалегідь попереджали про зміну технологій ведення війни та неминуче порушення шляхів сполучення.
«Ми людей евакуювали ще до того, як міст був підірваний. Волонтери переправляли до Харкова, допомагали знаходити житло. Хто мав бажання виїхати – той виїжджав», – ділиться спогадами Сергій Кохан.
Більшість селян скористалися шансом на порятунок у відносно безпечний період. На нові місця масово вивозили майно, техніку, свійську худобу та навіть бджолині пасіки.
Люди знаходили притулок на Полтавщині, Черкащині, у Дніпрі чи Кіровоградській області. Чимало мешканців змогли придбати нові квартири завдяки державній програмі «єВідновлення» у Харкові та інших регіонах. Проте частина громадян свідомо відмовилася покидати рідні стіни.
«Є люди, які кажуть: нам байдуже, де жити, аби у своїй хаті. Багатьом уже за 70 років. Вони не хочуть починати життя спочатку», – пояснює логіку земляків староста.
Коли міст через річку Оскіл підірвали, виживання в окрузі перетворилося на справжнє випробування. Населені пункти опинилися ізольованими, а єдиним зв’язком зі світом стала хитка конструкція.
«Це навіть важко назвати переправою. Там драбина. Люди спускаються вниз і піднімаються з іншого боку. Для літньої людини це дуже складно. Хто молодший і здоровіший, той ходить по продукти не лише для себе, а й для сусідів», – констатує Сергій Кохан.
Попри колосальні логістичні труднощі, гуманітарні місії в округ продовжують прориватися.
«Возимо допомогу разом із поліцією. Доставляємо пакунки до Яремівки. До останнього завозили хліб, воду, найнеобхідніші продукти», – зазначає очільник округу.
Покинути прифронтову зону можна й зараз, хоча тепер кожен такий рейс пов’язаний із величезним ризиком.
«Якщо людина вирішує виїжджати – залучаємо ДСНС. Є маршрути, але вони проходять через небезпечні ділянки. Постійно літають дрони, є ризик обстрілів. Та якщо люди хочуть евакуюватися, ми допомагаємо це зробити», – запевнив посадовець.
Під час евакуаційних заходів представникам благодійних організацій іноді доводилося вирішувати дуже нетипові завдання.
«Були випадки, коли люди до останнього не хотіли залишати господарство. Одного разу довелося шукати відважних волонтерів, щоб вивезти корову. Інші через небезпеку відмовлялися їхати, але зрештою знайшлися люди, які погодилися заїхати в село й вивезти тварину», – згадує Кохан.
Зараз Студенок опинився у зоні максимального ризику, адже до лінії фронту залишається якихось 13 кілометрів. Російські авіабомби та безпілотники атакують населений пункт майже щодня.
«Щодня або через день щось летить. Дрони постійно в небі. Буває, йдеш селом і кілька разів мусиш ховатися, бо не розумієш, чий безпілотник зараз над тобою», – розказує про будні під обстрілами староста.
Російські удари планомірно стирають з лиця землі місцеву інфраструктуру. Пряме влучання ворожого снаряда повністю знищило будівлю школи в Студенку, спортзал та навчальні класи, а також будівлю пожежно-рятувальної котельні.
У сусідній Яремівці через прильоти вщент згоріли три житлові будинки. Також зазнав серйозних руйнувань сільський будинок культури.
«Там ми видавали гуманітарну допомогу, хліб, воду. Навіть коли ситуація вже була дуже складною, жінки продовжували плести в клубі маскувальні сітки для військових. На щастя, коли прилетіло, людей у будівлі вже не було», – підсумував Сергій Кохан.