Свій перший ворожий безпілотник Олександр знищив узимку 2023 року. Тоді діяти довелося миттєво після термінового виїзду за тривожним сигналом. Хвилювання було величезним. Гвардієць чітко усвідомлював небезпеку вибухівки, яку ніс цей дрон для людей та інфраструктури.
Про бойові будні воїна розповіли у 5-й Слобожанській бригаді «Скіф».
Сьогодні Олександр, відомий за позивним Марік, служить у мобільній вогневій групі ППО на Харківщині. До великої війни його життя було пов’язане з індустріальними гігантами. Він працював на «Азовсталі», а пізніше – на комбінаті Ілліча. Тепер замість цехів заводів навколо нього лише відкрите небо та постійна напруга.
Початок вторгнення застав чоловіка в рідному Маріуполі. Спочатку масштаб загрози видавався нереальним через близькість зони ООС. Проте ситуація загострилася блискавично.
Евакуація стала справжнім випробуванням для всієї родини гвардійця. Вони забирали із собою кішку, двох собак та трьох маленьких цуценят. Шлях до Бердянська, який раніше займав годину, тривав цілу добу.
«Це була одна суцільна пробка із машин. Це було в той день, коли в наш Драмтеатр прилетіла бомба», – згадує Марік.
Наразі близькі Олександра перебувають у безпеці в Дніпрі. Сам він надів однострій наприкінці 2022 року.
Бойовий шлях розпочався в піхотних рядах на Луганщині. У Серебрянському лісництві гвардієць отримав поранення під час чергового нальоту російських мінометів. Уламки посікли тіло. Після шпиталю чоловік одразу повернувся на ті ж самі позиції.
Згодом він кар’єрно змінив фах. Спеціальність зенітника Марік освоював фактично з нуля без попереднього досвіду.
Зараз інтенсивність роботи вражає. Екіпаж може виїжджати на перехоплення до десяти разів за добу. Відпочинок став розкішшю.
Рахунок знищених цілей підрозділу вже йде на десятки. Проте противник теж не стоїть на місці. Окупанти регулярно експериментують із курсами, висотами та швидкістю польоту дронів-камікадзе.
«Вони постійно щось змінюють. Різні висоти, швидкості, з різних напрямків летять», – зазначає боєць.
Найбільше Олександр тужить за азовським узбережжям. Море для нього – це символ дому та всього минулого життя. Він згадує, як раніше вони там плавали та засмагали.
«Головне захищати родину. Море – це наше все, без моря дуже важко. Плавали, засмагали, пірнали… Це рідне місто, там все життя моє», – ділиться гвардієць.
Про далеке майбутнє він воліє не загадувати. Пріоритет сьогодні лише один – надійний захист власної сім’ї та України.
Схожі долі зустрічаються серед захисників часто. Раніше медіа описували історію вчителя з Вовчанська, який також змінив фах на військовий. Він боронить країну в лавах Нацгвардії, пам’ятаючи про своїх учнів, які віддали життя у цій війні.